важілець

ВАЖІЛЕ́ЦЬ, льця́, ч.

Зменш. до ва́жіль 1.

Розглядав [дід Ялисей] блискучий лак, плоский нікельований важілець і прицмокував язиком: – Хитрі речі навчилися робити... (М. Чабанівський);

Я намацав у мокрій кишені ключі, відчинив машину і, натиснувши важілець, відсунув сидіння далі від керма, щоб сісти разом із Саною, не випускаючи її з рук (В. Шкляр);

* Образно. Чи вдалося б мені відшукати інші важільці в її свідомості? (із журн.).

Значення в інших словниках

1. важілець — ва́жілець іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. важілець — -льця, ч. Зменш. до важіль 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. важілець — ВАЖІЛЕ́ЦЬ, льця́, ч. Зменш. до ва́жіль 1. Розглядав [дід Ялисей] блискучий лак, плоский нікельований важілець і прицмокував язиком: — Хитрі речі навчилися робити… (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 125).  Словник української мови в 11 томах