1. Словник української мови у 20 томах

важілець

ВАЖІЛЕ́ЦЬ, льця́, ч.

Зменш. до ва́жіль 1.

Розглядав [дід Ялисей] блискучий лак, плоский нікельований важілець і прицмокував язиком: – Хитрі речі навчилися робити... (М. Чабанівський);

Я намацав у мокрій кишені ключі, відчинив машину і, натиснувши важілець, відсунув сидіння далі від керма, щоб сісти разом із Саною, не випускаючи її з рук (В. Шкляр);

* Образно. Чи вдалося б мені відшукати інші важільці в її свідомості? (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. важілець — ва́жілець іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. важілець — -льця, ч. Зменш. до важіль 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. важілець — ВАЖІЛЕ́ЦЬ, льця́, ч. Зменш. до ва́жіль 1. Розглядав [дід Ялисей] блискучий лак, плоский нікельований важілець і прицмокував язиком: — Хитрі речі навчилися робити… (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 125). Словник української мови в 11 томах