валувати
ВАЛУВА́ТИ, у́є, недок.
1. Невгамовно гавкати.
За стінами вітряка, в селі, валували собаки (М. Коцюбинський);
Село спало. Вже й парубки обляглися, дівчата сплять досі потомлені, тільки десь на кутку собаки валують (Б. Антоненко-Давидович);
Чабанські пси не валували – вони знали крок Данила (С. Скляренко).
2. Рухатися суцільною масою.
Під казанами горів вогонь, і густий дим клубами валував вгору (І. Нечуй-Левицький);
Я важко піднімаю обличчя й дивлюсь у тьмяність ночі, по той бік річки, звідки шумовинним полум'ям б'ють і валують нестримні потоки вітрів (М. Івченко);
З дверей хлівів, стаєнь валує пара: там, у стайнях, хлівах, стоїть худоба, тремтить з холоду (І. Кириленко);
// Рухатися натовпом або іти нескінченними юрбами, групами.
Як плав пливе люд по шляху. І ген-ген по всіх дорогах в усі боки валують густими валками, як мурашня (А. Головко).
3. кого. Покривати (в 11 знач.) вівцю (про баранів).
Барани валують вівці, від чого ті стають кітні (Сл. Гр.);
Пасучи вівці, бачила [Марічка] часто, як .. баран валує вівці (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)