валувати
ВАЛУВА́ТИ, у́є, недок.
1. неперех. Невгамовно гавкати.
За стінами вітряка, в селі, валували собаки (Коцюб., І, 1955, 353);
Чабанські пси не валували — вони знали крок Данила (Скл., Карпати, II, 1954, 288).
2. неперех. Рухатися суцільною масою.
Під казанами горів вогонь, і густий дим клубами валував вгору (Н.-Лев., II, 1956, 221);
З дверей хлівів, стаєнь валує пара: там у стайнях, хлівах стоїть худоба, тремтить з холоду (Кир., Вибр., 1960, 300);
// Рухатися натовпом або іти нескінченними юрбами, групами.
Як плав пливе люд по шляху. І ген-ген по всіх дорогах в усі боки валують густими валками, як мурашня (Головко, II, 1957, 256).
3. перех. Про баранів: покривати (вівцю).
Барани валують вівці, від чого ті стають кітні (Сл. Гр.);
Пасучи вівці, бачила, часто, як.. баран валує вівці (Коцюб., II. 1955, 315).
Словник української мови (СУМ-11)