вандрівець
ВАНДРІ́ВЕЦЬ, вця, ч., діал.
Мандрівець.
Барани з полонин дадуть нам [опришкам] печені.., А грошей достарчать вандрівців кишені (М. Устиянович);
* Образно. Тут тягло теплим вітром з Угорщини. Літав він там десь, безжурний вандрівець, над чужими хатами, .. а тепер от прибіг сюди і лащиться (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)