вандрівник
ВАНДРІВНИ́К, а́, ч., діал.
Мандрівник.
Швидко біжать легкі саночки, як тільки можна швидко, – але якою тихою здається та їзда молоденькому вандрівникові! (Леся Українка);
Близько біля нього йшла сільська дорога, і не один утомлений вандрівник, не один робітник звертав під старі дуби, щоби в їх тіні відпочити (О. Кобилянська).
Словник української мови (СУМ-20)