варнякати
ВАРНЯ́КАТИ, аю, аєш, недок., що, про що і без дод., зневажл.
1. Говорити щось неістотне, пусте або ж непотрібне, недоречне; базікати, теревенити.
П'яний буде варнякати цілу ніч! (Панас Мирний);
Василь Іванович став сердитись. – Варнякаєте ви таке, що воно зовсім не до діла (С. Васильченко);
Засвітити б світло, так не можна, бо ще прилізе Стьопочка і почне варнякати про любов і оргвисновки (М. Стельмах);
– Не варнякайте дурниць! – сказав Живокіст (М. Білкун).
2. Говорити незрозуміло, невиразно.
Розказує, руками бовта, слова варнякає не наші (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Та як же мені, сину, не смутитися, – не второпала мати моєї вченої мови, – коли ти, бачу, свого роду відцурався, он уже по-якому до матері став варнякати! (Б. Антоненко-Давидович).
Словник української мови (СУМ-20)