вартівник
ВАРТІВНИ́К, а́, ч., заст.
Вартовий.
То, певне, добрий пройдисвіт, що аж два вартівники з ним ідуть (Сл. Гр.);
Прокляті псища збудили вартівника (І. Франко);
Вели нас наші вартівники неуважно, сержант і двоє солдатів відстали.., тільки один, маленький і миршавий, шкандибав поруч, і ми з Милею, перемовившись, надумали втікати (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)