Значення в інших словниках
-
вартівник —
вартівни́к іменник чоловічого роду, істота рідко
Орфографічний словник української мови
-
вартівник —
ВАРТІВНИ́К, а́, ч., заст. Вартовий. То, певне, добрий пройдисвіт, що аж два вартівники з ним ідуть (Сл. Гр.); Прокляті псища збудили вартівника (І. Франко); Вели нас наші вартівники неуважно, сержант і двоє солдатів відстали..
Словник української мови у 20 томах
-
вартівник —
див. вартовий; сторож
Словник синонімів Вусика
-
вартівник —
ВАРТОВИ́Й ім. (той, хто стоїть на варті, охороняючи кого-, що-небудь), ВАРТІВНИ́К, ЧАТОВИ́Й, КАРАУ́ЛЬНИЙ розм., СТРАЖ заст., ВАРТІВНИ́ЧИЙ заст., ВАРТОВИ́К заст., СТІЙКОВИ́Й заст., СТІ́ЙЧИК заст., ШЕ́ЛЬВАХ діал., заст.
Словник синонімів української мови
-
вартівник —
Вартівни́к, -ка́, -ко́ві; -ку́! -ники́, -кі́в
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
-
вартівник —
ВАРТІВНИ́К, а́, ч., заст. Вартовий. То певне добрий пройдисвіт, що аж два вартівники з ним ідуть (Сл. Гр.); Прокляті псища збудили вартівника (Фр., II, 1950, 41).
Словник української мови в 11 томах