ватага
ВАТА́ГА, и, ж.
1. Велика група людей; юрба, товариство.
Лаврін знав парубоцький звичай і повів усю парубочу ватагу в шинок (І. Нечуй-Левицький);
Під дверима регіт, галас, і в хату разом з холодом суне ватага хлопців (С. Васильченко);
Через кілька хвилин весела ватага рушила на гору (А. Шиян).
2. Озброєна група людей; загін, військо.
– Розіб'ємо вражу ватагу або самі погинемо в обороні свого краю (І. Франко);
Коли треба було, вона [дружина Балики] на чолі озброєної челяді відбивала наїзд шляхетської ватаги (З. Тулуб);
Ватага наддніпрянська перетворювалася на загрозу політичним інтригам Сходу і Заходу (Іван Ле);
// заст. Вишикувані козацькі загони у поході.
Простяглася По діброві понад Дніпром Козацька ватага (Т. Шевченко).
3. Група людей, які займаються певною діяльністю.
Другого дня той самий перевожчик [перевізник] повів їх до лиману, де коло чагарів одна рибальська ватага ловила рибу (І. Нечуй-Левицький);
Зустрінеться ватага косарів (М. Рильський);
Проносячись мимо бурлацької ватаги орачів, вождь ковзнув по них поглядом суворим, хазяйським (О. Гончар).
4. Група тварин.
Собаки коло їх ватагою лежать (Л. Боровиковський);
Хлопці зібрали ватагу [овець], погнали до водопою (Панас Мирний);
– Так, так, я сам тільки що прокинувся, – зітхнув кріт, бо знову відчув, що йому хочеться їсти, але розсердитися не посмів: адже внизу, біля його ніг, стояла ціла ватага мурах (Григір Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)