ватаг
ВА́ТА́Г, а, ч.
1. Той, хто керує ватагою (у 1–3 знач.); ватажок.
Попереду молодий ватаг На воронім коні грає (П. Чубинський);
Старців налізло повен двір. Богдан Холод, могутній і вже літній їх ватаг, не любив ходити з торбою по хатах (О. Довженко);
Ватаг їхній, старший рибалка, похитав головою: неможливо, мовляв. Переплисти його неможливо, це озеро (О. Гончар).
2. Старший чабан.
– Завтра приженуть нам худібку, – обізвавсь ватаг (М. Коцюбинський);
Згадуються йому оповідання вівчарського ватага (Л. Смілянський).
Словник української мови (СУМ-20)