вбачати
ВБАЧА́ТИ (УБАЧА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВБА́ЧИТИ (УБА́ЧИТИ), чу, чиш, док.
1. кого, що і без прям. дод., розм. Сприймати зором, бачити.
Вбачаю – марніє та й марніє Парася моя (Марко Вовчок);
І вбачаю раннім часом Луг, і поле, й сіножать (А. Малишко);
Я таки зараз як убачив – подумав: “Се вже не моя мати” (Марко Вовчок);
Коли поїдеш навпростець з Охтирки пісками важкими.., То вбачиш бір (Я. Щоголів).
2. кого, що, в кому, в чому. Вважати кого-, що-небудь кимсь, чимсь.
[Олеся:] Мамочко, голубочко! Ви у моїй розмові завжди вбачаєте якусь собі зневагу (М. Кропивницький);
Пан Крапивницький у кожному батракові, який поглядав на нього похмуро, вбачав свого найлютішого ворога (С. Чорнобривець);
З самого початку вбачали в ньому не стільки цезаря, скільки відважного авантюриста (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)