вбік
ВБІК (УБІ́К), присл.
У сторону від кого-, чого-небудь.
Зирк! а віз його далеченько – воли звернули вбік і пасуться (Марко Вовчок);
Роман підійшов до матері й почав умовляти стару, дивлячись кудись убік неспокійними очима (М. Коцюбинський);
Карета перехилилася вбік і мало не перевернулася (Б. Лепкий);
Легенька хвиля ледве помітно зносить човна вбік (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)