вбік
ВБІК (УБІ́К), присл. У сторону від кого-, чого-небудь.
Зирк! а віз його далеченько — воли звернули вбік і пасуться (Вовчок, І, 1955, 351);
Роман підійшов до матері й почав умовляти стару, дивлячись кудись убік неспокійними очима (Коцюб., І, 1955, 122);
Легенька хвиля ледве помітно зносить човна вбік (Донч., V, 1957, 12).
Словник української мови (СУМ-11)