вгороджувати
ВГОРО́ДЖУВАТИ (УГОРО́ДЖУВАТИ), ую, уєш, недок., ВГОРОДИ́ТИ (УГОРОДИ́ТИ), оджу́, о́диш, док., що.
1. Із силою встромляти який-небудь предмет, перев. гострий, у щось.
Вони [воїни] вгороджували щити в землю й стріляли з-за них (І. Білик);
Та лебідка й пісню співать починає Старому Ярославові, Хороброму Мстиславові, Що лютого Редедю полонив І перед його військом касозьким ніж у серце вгородив (Панас Мирний);
Вгородив [Спиридон] спересердя ціпок на добру четверть у мокру землю (Л. Яновська);
// діал. Всаджувати, поміщати щось куди-небудь.
З трудом, при помочі панича З., вгородив його [мішок] на поличку над своєю головою (І. Франко);
Музики установляють амфору, угородивши її в пісок (Леся Українка).
2. перен. Втуплювати у щось (очі, погляд).
Думки її далеко були від того, хоч вона й вгородила свої очі у купу лушпанин... (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)