вгороджувати
ВГОРО́ДЖУВАТИ (УГОРО́ДЖУВАТИ), ую, уєш, недок., ВГОРОДИ́ТИ (УГОРОДИ́ТИ), оджу́, о́диш, док., перех.
1. З силою встромляти якийсь предмет, переважно гострий, у що-небудь.
Та лебідка й пісню співать починає Старому Ярославові, Хороброму Мстиславові, Що лютого Редедю полонив І перед його військом касозьким ніж у серце вгородив (Мирний, V, 1955, 261);
Вгородив [Спиридон] спересердя ціпок на добру четверть у мокру землю (Л. Янов., I, 1959, 476);
// діал. Всаджувати, поміщати щось куди-небудь.
Музики установляють амфору, угородивши її в пісок (Л. Укр., II, 1951, 318);
З трудом, при помочі панича З., вгородив його [мішок] на поличку над своєю головою (Фр., III, 1950, 220).
2. перен. Втуплювати у щось (очі, погляд).
Думки її далеко були від того, хоч вона й вгородила свої очі у купу лушпанин… (Мирний, III, 1954, 235).
Словник української мови (СУМ-11)