вдалий
ВДА́ЛИЙ (рідко УДА́ЛИЙ), а, е.
1. Який закінчився удачею; успішний.
Ракета за ракетою злітали в небо. За кожним удалим їх вибухом зривалися гучні оплески (М. Старицький);
Він [мисливець] напружує всі свої сили, щоб полювання було справді вдалим (М. Рильський);
Хотілося б, аби вдалий дебют автора в часописі “Критика” мав продовження (із журн.).
2. Який цілком задовольняє певні вимоги; гарний.
Але навіть тоді, коли ви все це гаразд обміркували, то хтозна, чи можна вважати ваш вибір за вдалий (О. Донченко);
Бжеський дивився на портрет, розумів, що він дуже вдалий (З. Тулуб).
3. на що. Який має хист до чогось.
От, невеличкий чоловік, русявий, в літах вже був, .. усе всміхнутий, все на жарти вдалий (І. Франко).
4. Який точно й виразно передає суть явища; влучний.
Він почав читати, підносячи вгору палець, коли хотів звернути увагу учнів на якесь особливо вдале місце (О. Донченко);
До того ж і оці оплески, цей гул захоплення, що перехоплювали бодай не часті, але вдалі слова, п'янили Синявіна (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)