вдячний
ВДЯ́ЧНИЙ, а, е.
1. Який відчуває вдячність до кого-, чого-небудь.
Сам [Павло] ні до кого не обзивався, немов не смів, а як коли до його хто обізветься, то такий він вдячний, радий такий! (Марко Вовчок);
Я дуже і дуже був би вдячний Вам за поміч у сій справі (М. Коцюбинський);
// Який виражає вдячність.
Один вдячний погляд урятованої дівчини проняв [пройняв] Максима наскрізь (І. Франко);
Хворий відповів блідою вдячною усмішкою (З. Тулуб).
2. Який виправдовує покладені на нього надії, ставлення до нього і т. ін.
– І нічого, крім мрій, мені не зосталося, – скаржиться шофер, знайшовши вдячного слухача, – а колись було... Хто перший пілот в ескадрильї? Я (Ю. Яновський);
Особливо вдячний матеріал авторам житій давали євангельські розповіді про життя і чудеса Христа (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)