вдячний
ВДЯ́ЧНИЙ, а, е.
1. Який відчуває вдячність до кого-, чого-небудь.
Сам [Павло] ні до кого не обзивався, немов не смів, а як коли до його хто обізветься, то такий він вдячний, радий такий! (Вовчок, І, 1955, 179);
Я дуже і дуже був би вдячний Вам за поміч у сій справі (Коцюб., III, 1956, 231);
Ми радянській владі вдячні, вдячні Партії за все (Тич., II, 1957, 238);
// Який виражає вдячність.
Один вдячний погляд урятованої дівчини проняв Максима наскрізь (Фр., VI, 1951, 19);
Хворий відповів блідою вдячною усмішкою (Тулуб, Людолови, І, 1957, 43).
2. Який виправдовує покладені на нього надії, ставлення до нього і т. ін.
— І нічого, крім мрій, мені не зосталося, — скаржиться шофер, знайшовши вдячного слухача, — а колись було… Хто перший пілот в ескадрильї? Я (Ю. Янов., II, 1954, 184).
Словник української мови (СУМ-11)