вербиця
ВЕРБИ́ЦЯ, і, ж.
Пестл. до верба́.
Ярило зборов зиму. Навіть у глухе підземелля дихнув теплим леготом, заглянув жовто-зеленими котиками вербиці у вузьке віконечко порубу (В. Малик);
Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, вкупі з водою там зростить вербицю (Леся Українка);
Омита ранішнім дощем.., росте стара вербиця (М. Шеремет);
Птаство веселе примовкло. Затихнули, зщулились трави. Тільки берези смутились. За ними вербиці хитнулись (П. Тичина).
Словник української мови (СУМ-20)