вербина
ВЕРБИ́НА, и, ж.
1. розм. Одне вербове дерево.
Не стій, вербино, розкидайся (Сл. Гр.);
Він не знає, де ялина, Де сосна, Не вгадає, де вербина Й бузина (П. Воронько).
2. Вербове дерево як матеріал.
Був у нас добрий будинок з вербини, Ґонтовий дах, димарі із цеглини (Я. Щоголів);
Школа стояла над чималим вигоном, обгороджена частоколом з вербини (І. Нечуй-Левицький);
Родим мовчки посміхнувся на купцеве базікання, взяв лука, упер його одним кінцем у землю і зігнув так легко, немов був він навіть не з міцного тисового дерева, а з молодої вербини (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)