вергатися
ВЕ́РГА́ТИСЯ, ве́рга́юся, ве́рга́єшся, недок., ВЕ́РГНУТИСЯ, ВЕ́РГТИСЯ, гнуся, гнешся, док., розм.
1. Кидатися вниз, падати, занурюватися у щось.
Коли б могла [княгиня], зняла б руки вгору, мов ті зозулині крила, заплющила б сплакані повіки й верглася б із вежі щонайвищої буйному вітрові в обійми (Б. Лепкий).
2. тільки недок. Пас. до ве́рга́ти.
Нестримним буревієм прибережне каміння вергалося в розбурхані хвилі (з публіц. літ.);
* Образно. Живим не випадає дорікати, тож громи вергалися на покійників і передусім на Юстініана Першого (Д. Міщенко).
Словник української мови (СУМ-20)