вередувати
ВЕРЕДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
Бути вередливим, поводити себе вередливо.
Сходить сонечко – вона [панночка] вередує, і зайде – вередує. І те не добре, й те не до ладу (Марко Вовчок);
Ванько вередував і не хотів спати, доки не прийде татко й не розповість йому казки (П. Панч);
// ким, чим і без дод. Перебирати, бути надто вибагливим.
І почали вередувать [Жаби]: – Не хочемо! Не треба нам такого! Ходімте Доленьку благать, Щоб короля дала живого (Л. Глібов);
На коні сидів [Синявін], як юнак, і, незважаючи на свою огрядність, не вередував кіньми (Іван Ле);
// над ким, заст. Знущатися, збиткуватися.
До часу над слабим, хто дужчий, вередує (П. Гулак-Артемовський);
Чи я коли думала, що та сквасніла стара кокетка буде надо мною вередувати? (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)