веремій
ВЕРЕМІ́Й, я, ч., розм.
Те саме, що веремі́я.
Коли над сим глухим, пустельним місцем жалібно гула одна буря, крутячи страшного веремія і закидаючи усе снігом, – ті [горобці] і зимою хмарами носилися і несамовито цвірінькали (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)