веремій
ВЕРЕМІ́Й, я, ч., розм. Те саме, що веремі́я.
Коли над сим глухим, пустельним місцем жалібно гула одна буря, крутячи страшного веремія і закидаючи усе снігом, — ті [горобці] і зимою хмарами носилися і несамовито цвірінькали (Мирний, IV, 1955, 16).
Словник української мови (СУМ-11)