верства
ВЕРСТВА́¹, и́, ж.; мн. ве́рстви, версто́в.
1. Давня східнослов'янська міра великих відстаней, що становила 1,06 км і використовувалася до запровадження метричної системи.
До волості було добрих вісім верстов (М. Коцюбинський);
Ой, гарно ж іти широким полем – ланами розлогими верству, другу, п'яту, п'ятнадцяту (Д. Бузько);
Згадалося, що батько мій колись, Як їздив до Юркевича у гості В село Криве, за двадцять кілометрів, Чи пак верстов, спинявся “попасати” У Білках, у старого корчмаря (М. Рильський).
2. Верствовий стовп (див. стовп).
Неначе степом чумаки Уосени верству проходять, Так і мене минають годи (Т. Шевченко);
Він уже проїхав повз шлагбаум, і перед ним замайоріла перша верства (В. Кучер).
3. перен., розм. Про дуже високу людину.
Христя .. тілько ображено прошептала: – Чортова верства, і сорому йому немає! (Панас Мирний);
Худющий, стрижений .. Ще більше витягся вгору – ходяча верства (О. Гончар).
(1) Семисо́тна верства́ (верста́) – старовинна міра великих відстаней завдовжки сімсот сажнів.
Поспіша [Уласович], що й коневі не дасть здихнути, і сам, не обідавши, тридцять семисотних верст, іще з гоном, не спочиваючи, переїхав (Г. Квітка-Основ'яненко).
◇ (2) Верства́ келебердя́нська (пиря́тинська, чугу́ївська, мальо́вана і т. ін.), жарт. – дуже висока людина.
– Ану, прилізь! – Турн одвічає [відповідає]. – Келебердянськая верства! (І. Котляревський);
Він був чи не в два рази вищий од неї, верства келебердянська (О. Ільченко);
За версту́ (за верству́) див. верста́;
(3) Як семисо́тна верства́ – неприродно рівно, дуже виструнчено.
Випросталась як семисотна верства (прислів'я).
ВЕРСТВА́², и́, ж.; мн. ве́рстви, верств.
1. Горизонтально розміщена маса чого-небудь, що стикається з поверхнею іншої маси; шар.
Ґрунт між деревами був дуже спадистий і покритий верствою зів'ялого букового листя (І. Франко);
Тепер від світу цілого відділяє його оця в кільканадцять сажнів заввишки верства текучої жовтої води (М. Коцюбинський);
Дріботів [Семенко] ногами по грубій верстві пороху і лишав за собою маленькі сліди, як білі квіти (В. Стефаник);
// геол. Пласка маса однорідної породи, зверху й знизу обмежена більш-менш паралельними площинами.
Ще плетиво тросів та балок Снується у вишині І щелепи землечерпалок Вгризаються в верстви земні (М. Бажан);
Гірські кряжі складаються з різноманітних верств, товщина і склад яких швидко змінюються від однієї ділянки до другої (з наук.-попул. літ.);
// заст. Ряд снопів, покладених горизонтально; шар соломи, сіна у скирті й т. ін.
Чоловіки стояли рядками на скиртах, хапали снопи з довгої верстви й скидали додолу на тік (І. Нечуй-Левицький).
2. Група людей, однорідна за соціальними, культурними та ін. ознаками.
Вона [література] не повинна обмежуватися селянським побутом, а давати справжній образ життя всіх верств суспільності (М. Коцюбинський);
Будучи ренегатом, виходьком з робітничої верстви, зрадивши її, він ненавидить тепер її з подвійною силою отруєної душі (В. Винниченко);
Семена Івановича важко залічити до будь-якої соціальної верстви (Б. Антоненко-Давидович).
ВЕРСТВА́³, и́, ж.; мн. ве́рстви, верств, діал.
Вік; вікова група.
І з менчої [меншої] верстви вчаться всі (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-20)