вертати
ВЕРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВЕРНУ́ТИ, верну́, ве́рнеш, док.
1. що. Віддавати назад що-небудь взяте; повертати.
Як-то тяжко Тії дні минають. А літа пливуть меж ними, Пливуть собі стиха, Забирають за собою І добро і лихо! Забирають, не вертають Ніколи нічого! (Т. Шевченко);
– Заб'ю лихо тропаком, затопчу ногами! Грайте, музики, або гроші вертайте (І. Нечуй-Левицький);
Менший брат сюди-туди, одмовляється. – Признавайсь, – каже суддя, – бери третину, а останні верни братам (О. Стороженко).
2. що, перен. Надавати чого-небудь знову, відновлювати щось раніше втрачене.
Врешті ми вдома. Білі стіни будинку вертають мені притомність (М. Коцюбинський);
Вона стара, та крики привітальні вертають сили, втрачені давно (І. Гончаренко);
Вже не лежав, а сидів той [Гектор]: до нього вертала свідомість (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);
[Степан:] Я хочу славу по кінному ділу вернути Дзвонковому (О. Корнійчук).
3. розм. Іти, їхати і т. ін. назад; повертатися, вертатися.
Пізно вертав Гнат додому, п'яний від щастя (М. Коцюбинський);
Вгорі гуси ґелґотали – додому вертали (О. Іваненко);
В тяжкім душевнім настрої вернув Євгеній до своєї канцелярії, випровадивши обох панотців (І. Франко);
Думаю, що верну додому настільки нормальною, наскільки се взагалі для мене можливо (Леся Українка);
Вуйко Наталки, професор Іванович, вернув саме перед двома годинами (О. Кобилянська).
4. кого, що, перен. Відвертати кого-небудь від чогось небажаного, небезпечного і т. ін.
Як живий Я, – говорить Господь Бог, – не прагну смерті несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити! (Біблія. Пер. І. Огієнка).
Словник української мови (СУМ-20)