вертатися
ВЕРТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВЕРНУ́ТИСЯ, верну́ся, ве́рнешся, док.
1. Іти, їхати і т. ін. назад; повертатися.
Уже, либонь, після Покрови Вертався з Дону я (Т. Шевченко);
Вертається [Корній] додому і почуває себе, як по молитві... Легко, радісно (У. Самчук);
Вернулась Мотря додому рада та весела (Панас Мирний);
З-за моря, звідки путь далека, Вернувсь засмучений лелека (Л. Дмитерко).
2. тільки 3 ос., перен. З'являтися знову після перерви (про почуття, стан і т. ін.).
Василина почувала, що сила вертається до неї (І. Нечуй-Левицький);
Я почуваю себе непогано, хоч часом кашель вертається (М. Коцюбинський);
Все якось думка верталась до останніх слів Макара Івановича (А. Головко);
Утішний звук зриває ліра, Покій загублений вернувсь (П. Грабовський).
3. до чого. Починати робити що-небудь знову, братися за те, що було припинене; повертатися.
– Ви сиротою зосталися змалку, Горпино? – знов питаю. По сім слові вийшла з хати і вже ніколи я до тієї речі з нею не верталась (Марко Вовчок);
Щоб освітити цю розбіжність, доведеться ще вертатися до цієї теми (В. Еллан-Блакитний);
Старому, цілком очевидно, було приємно почути таку відповідь. Він знову вернувся до дружнього тону (Ю. Смолич).
4. тільки недок. Пас. до верта́ти 1, 2.
Добро вертається тобі добром ще більшим, а зло – ще більшим злом (з газ.).
◇ (1) Верну́тися з рушника́ми, заст. – засватати дівчину.
Вернулися люде [люди] з рушниками, З святим хлібом обміненим. Панну у жупані, Таку кралю висватали, що хоч за гетьмана (Т. Шевченко);
(2) Верну́тися порожне́м – залишитися ні з чим, нічого не діставши.
– А де ж того м'ясця узять? Не довелось Вовкам хазяйнувать, Так поневолі треба красти, Щоб не пропасти; Буває – ніч і дві і там, і там нюхнем, – І вернемось, як кажуть, порожнем (Л. Глібов).
Словник української мови (СУМ-20)