вертатися

ВЕРТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВЕРНУ́ТИСЯ, верну́ся, ве́рнешся, док.

1. Іти, їхати і т. ін. назад; повертатися.

Уже, либонь, після Покрови Вертався з Дону я (Т. Шевченко);

Вертається [Корній] додому і почуває себе, як по молитві... Легко, радісно (У. Самчук);

Вернулась Мотря додому рада та весела (Панас Мирний);

З-за моря, звідки путь далека, Вернувсь засмучений лелека (Л. Дмитерко).

2. тільки 3 ос., перен. З'являтися знову після перерви (про почуття, стан і т. ін.).

Василина почувала, що сила вертається до неї (І. Нечуй-Левицький);

Я почуваю себе непогано, хоч часом кашель вертається (М. Коцюбинський);

Все якось думка верталась до останніх слів Макара Івановича (А. Головко);

Утішний звук зриває ліра, Покій загублений вернувсь (П. Грабовський).

3. до чого. Починати робити що-небудь знову, братися за те, що було припинене; повертатися.

– Ви сиротою зосталися змалку, Горпино? – знов питаю. По сім слові вийшла з хати і вже ніколи я до тієї речі з нею не верталась (Марко Вовчок);

Щоб освітити цю розбіжність, доведеться ще вертатися до цієї теми (В. Еллан-Блакитний);

Старому, цілком очевидно, було приємно почути таку відповідь. Він знову вернувся до дружнього тону (Ю. Смолич).

4. тільки недок. Пас. до верта́ти 1, 2.

Добро вертається тобі добром ще більшим, а зло – ще більшим злом (з газ.).

◇ (1) Верну́тися з рушника́ми, заст. – засватати дівчину.

Вернулися люде [люди] з рушниками, З святим хлібом обміненим. Панну у жупані, Таку кралю висватали, що хоч за гетьмана (Т. Шевченко);

(2) Верну́тися порожне́м – залишитися ні з чим, нічого не діставши.

– А де ж того м'ясця узять? Не довелось Вовкам хазяйнувать, Так поневолі треба красти, Щоб не пропасти; Буває – ніч і дві і там, і там нюхнем, – І вернемось, як кажуть, порожнем (Л. Глібов).