верткий
ВЕРТКИ́Й, а́, е́.
1. Дуже рухливий, спритний, в'юнкий.
Проворна, жвава та вертка зроду, вона ще до того вдавала з себе дуже ворушливу й жваву парижанку (І. Нечуй-Левицький);
Діти були верткі, рухливі, не боялись облав (Ю. Яновський);
Бекас длубався в твані своїм довгастим дзьобом, повертаючи в різні сторони свою вертку маленьку голівку (Б. Антоненко-Давидович);
Там, на гнилому дні саги, Верткі вужі, лякливі жаби (Д. Павличко);
Бубличниця вертка, язиката, а як при Омелькові, то така тиха, як перепілочка (Ю. Логвин);
// Який легко і швидко може повертатися в різні сторони, маневрувати.
Ми летимо маленьким вертким літаком (Ю. Смолич);
Шугали верткі машини з червоними хрестами (В. Кучер);
Верткий всюдихід віддалявся од корабля (В. Владко).
2. перен. Який легко вміє виходити зі складного становища; хитрий, виверткий.
– Преображенський – людина вертка. Таких людей звичайний суд не зачепить (Іван Ле);
Петро Валькевич, колишній слуга гетьманський, .. прибріхував, вигадував на всю силу свого хитрого, верткого, немалого розуму... (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)