верткий
ВЕРТКИ́Й, а́, е́.
1. Дуже рухливий, спритний, в’юнкий.
Проворна, жвава та вертка зроду, вона ще до того вдавала з себе дуже ворушливу й жваву парижанку (Н.-Лев., IV, 1956, 229);
Діти були верткі, рухливі, не боялись облав (Ю. Янов., II, 1954, 21);
Там, на гнилому дні саги, Верткі вужі, лякливі жаби (Павл., Бистрина, 1959, 121);
// Який легко і швидко може повертатися в різні сторони, маневрувати.
Ми летимо маленьким вертким літаком (Смолич, Після війни, 1947, 93);
Шугали верткі машини з червоними хрестами (Кучер, Чорноморці, 1956, 437).
2. перен. Який легко вміє виходити з складного становища.
— Преображенський — людина вертка. Таких людей звичайний суд не зачепить (Ле, Міжгір’я, 1953, 411).
Словник української мови (СУМ-11)