вертунець
ВЕРТУНЕ́ЦЬ, нця́, ч., розм.
1. Зменш.-пестл. до верту́н¹ 1–3.
– Нас при хаті всього – я та горобчики. – Горобчики? – Вони, голубчики. Повернулися, – засяяли в обрамленні зморщок лагідні бабині очі... – Ось побачите моїх вертунців (А. Михайленко).
2. діал. Кажан.
Одні тільки вертунці часом літали перед його очима (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)