верховний
ВЕРХО́ВНИЙ, а, е.
Найвищий, головний.
Прибути треба так, щоб, крім їх трьох, ні одна душа більше не знала. Такий верховний наказ (В. Винниченко);
– І ви ще смієте згадувати про честь? – закричав Потоцький, бризкаючи слиною. – Наданою мені верховною владою я примушу вас служити королю і короні! (В. Чемерис);
Суверенітет народу – це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй території (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)