вершок
ВЕРШО́К, шка́, ч.
1. Зменш. до верх 1, 5, 8.
Немов живе золото, грає по вершках дерев сонячне проміння (О. Кобилянська);
Кріпость розташували на самому вершку високої стрімкої гори (А. Хижняк);
Понадівали на підголені голови шапки козацькі з решетилівських смушків, то з червоними.., то з синіми вершками (Г. Квітка-Основ'яненко);
Тепер Хмельницький сягав вершка слави, ніхто не посмів йому перечити (А. Чайковський).
2. Те саме, що вершки́ 1.
Дженджуристий пан Чорнокнижний завжди на ніч змазував поріділе волосся і обличчя молодим вершком сметани (М. Стельмах);
Випили і взялися до їжі: смаженої картоплі з малосольними огірками, холодного курячого борщу на вершкові та жовтках (Григір Тютюнник).
3. заст. Міра довжини, що дорівнює 4,4 см і використовувалася у Росії та в Україні до запровадження метричної системи мір.
Павлик плив поряд, не здаючи жодного вершка (О. Донченко);
Черниш перепочивав, оглядаючи в той час скелю над собою і старанно вивчаючи її вершок за вершком (О. Гончар);
Книга в піваршина довжиною і в два вершки товщиною здавалась окована навіки (Б. Левін).
◇ Від горшка́ два (три) вершка́ див. два;
(1) На два вершки́ від чого – дуже близько.
– На два вершки від смерті був. Якби не Гаврило, завтра б і ховали (Григорій Тютюнник);
(2) Ні на вершо́к, із запереч. – ніскільки, нітрохи.
Іван Антонович слухав Хомині скарги і диву давався: хто це говорить? Той Хома, який, бувши рядовим, видирав своє право зубами? Який самому генералові не попустив би свого ні на вершок? (О. Гончар);
У погляді вояка страху не видно було ні на вершок (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)