веселка
ВЕСЕ́ЛКА, и, ж.
Дугоподібна різнобарвна смуга, яка з'являється в атмосфері внаслідок заломлення сонячних променів у краплинах дощу, води; райдуга.
Я [Бог] веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака [знак] заповіту між Мною та між землею (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Небесні води густо злетіли на ниви в тінях сизої хмари, але сонце зараз десь близько засвітило веселку, і дощ перестав (М. Коцюбинський);
Гарна, розцвітлена [розцвічена] пишно веселка півнеба підперла, В воду прозорую річки спустивши кінці кольористі (В. Самійленко);
* У порівн. Веселкою моя надія грала (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)