взорець
ВЗО́РЕЦЬ (УЗО́РЕЦЬ), рця, ч., рідко.
Зменш. до взір 1, 2.
Був сей погонець взорцем дикої краси (Ганна Барвінок);
[Єгиптянин:] Я більше б лотос брав, а не папірус за взорець для стовпів... (Леся Українка);
На образах біліли довгі рушники, розкішно повишивані лапатими квітками та дрібними взорцями (І. Нечуй-Левицький);
Учителька вийняла із шафи останню роботу, нарисувала на таблиці узорець до вишивання і також сіла при своїм столику (Уляна Кравченко).
Словник української мови (СУМ-20)