вибатькувати
ВИ́БАТЬКУВАТИ, ую, уєш, док., кого і без прям. дод., розм.
Грубо вилаяти.
Суча дочка, коли не вибатькую (Номис);
– Перед старшиною я вже відрапортувався... Вибатькував на перший раз, та й усе!.. (О. Гончар);
Він весь палав гнівом, ладен був хоч будь-кого вибатькувати .. за легковажність, недогляд (Б. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)