вибачати
ВИБАЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́БАЧИТИ, чу, чиш, док., кому і без дод.
Виявляти поблажливість, прощати провину.
– Вибачаю тобі, бо ти з дурноти се зробив, а не із злої волі (І. Франко);
– Ти не смів брати рушниці без мене... Але я тобі вибачаю, – продовжував урочисто Мухамедов (О. Донченко);
Коли провиниться твій брат, докори йому, а коли він покається, то вибач йому (Біблія. Пер. І. Огієнка);
// що. Виправдовуючи чим-небудь, не вважати за провину.
Віра почувала себе старшою за Миколу, ставилась до нього часом поблажливо, вибачаючи його неуважність до життєвих дрібниць (Б. Антоненко-Давидович);
// Вживається як заперечення, виявлення незгоди.
Вибачайте... кричіть собі, Я слухать не буду. Та й до себе не покличу (Т. Шевченко);
А я пряник гам та гам, – “Вибачайте, не віддам!” (Л. Глібов).
(1) Вибача́й (дару́й, пробача́й) / ви́бач (подару́й, проба́ч) на [цьо́му (цім)] сло́ві <�Вибача́йте (дару́йте, пробача́йте) / ви́бачте (подару́йте, проба́чте) на [цьо́му (цім)] сло́ві> – уживається як усталена форма вибачення за що-небудь (перев. при вживанні в розмові різких, грубих, неприємних або непристойних слів).
– Та ж ви не повія яка, вибачайте на слові, адже вам не пусте в голові, не розпуста (М. Коцюбинський);
[Гусак:] Даруйте на слові, але ви більш як помиляєтесь (І. Микитенко);
Забувши тон свій і манери, бліді вилазять білі офіцери .. “Ну що ж? Пробачте нам на слові, – вклонився чемно їм Підкова. – До стінки їх” (В. Сосюра);
– А ще що ви будували? – допитується інженер. – Ще ми, пробачте на слові, з Антошком нужник будували (М. Ю. Тарновський);
(2) Ви́бачте / дару́йте ласка́во – уживається для вираження прохання бути поблажливим.
Може б, хто послухав казки? Ось послухайте, панове! Тільки вибачте ласкаво, Що не все в ній буде нове (Леся Українка);
Даруйте ласкаво .. Я не розумію, що ви сказали (О. Довженко);
Проси́ти (проха́ти) / попроси́ти (попроха́ти) ви́бачення (проба́чення, ви́бачити, проба́чити) див. проси́ти.
Словник української мови (СУМ-20)