виблиск
ВИ́БЛИСК, у, ч., чого і без дод.
1. Короткочасний спалах вогню, світла.
Петро побачив, як .. зникли виблиски [пострілів] праворуч і через мить знову замиготіли в темряві (І. Багмут);
Коли на подвір'ї вибухав снаряд, то в бункері спалахував .. виблиск, як денна блискавиця (О. Гончар);
Склепіння печери освітлене виблисками вогнища (з публіц. літ.).
2. Відбите, віддзеркалене світло на блискучій, дуже гладкій, полірованій і т. ін. поверхні.
Білий сніг то виблискує, то виблиск тратить (Марко Вовчок);
В руках у Сашка була блискуча труба, на якій яскравів червоний бант і грали золоті виблиски (М. Чабанівський).
3. перен. Вияв якого-небудь почуття, переживання і т. ін.
Сотні рук простяглися до келехів .. – і вино полилося рікою, потьмарюючи останні виблиски свідомості й обережності (З. Тулуб);
Ішли [заробітчани], розбиваючи ноги до крові, несучи незгасний виблиск надії в очах (О. Гончар).
4. рідко. Додатковий колір при основному; відлив.
Одні тільки очі та зуби давні: очі – з зеленим виблиском, зуби дрібні та білі, як перли (Панас Мирний);
Слідом за ним піднімалась курява, вилискуючи на сонці мідяним виблиском (П. Кочура).
Словник української мови (СУМ-20)