виборний
ВИ́БОРНИЙ¹, а, е.
1. Який призначається, обирається голосуванням на яку-небудь посаду або для виконання певних обов'язків.
Виборним органам треба бути вимогливішими, суворішими до свого апарату (з публіц. літ.);
Православ'я існує переважно у вигляді автокефальних церков, очолюваних виборними архієпископами (із журн.);
// Заміщуваний виборами, а не призначенням.
– Гнат – голова сільради – виборна одиниця (Григорій Тютюнник);
Виборна особа;
Виборна посада.
2. у знач. ім. ви́борний, ного, ч. Особа, обрана голосуванням для виконання певних обов'язків.
Більш як десять громад з ближчої й дальшої околиці прислали до Тухлі своїх виборних на громадську раду (І. Франко);
Виборні такими орлиними очима дивилися на світ, давали кожному свою досвідчену раду (К. Гордієнко);
// іст. Помічник старости.
[Наталка:] Не рівняйте мене, пане виборний, з городянками: я не вередую і не перебираю женихами (І. Котляревський).
3. у знач. ім. ви́борні, них, перев. мн., іст., розм. Те саме, що Ви́борні козаки́ (див. коза́к).
І виборних, і підпомощних [підпомічників], І простих, і старших вельможних, Хто ні попавсь, того і товк (І. Котляревський);
В Глухові зібралася на раду старшина, а також виборні від полків (Ю. Мушкетик).
ВИ́БО́РНИЙ², ви́бо́рна, ви́бо́рне, рідко.
Добірний, дібраний за якою-небудь ознакою.
– Моє пиво з пахощами... І пахощі в мене не абиякі, а з виборних найвиборніші (Марко Вовчок);
[Річард:] У тих палацах, немов заморські квіти, процвітають таланти виборні (Леся Українка);
Зашуміло гроно Гостей виборних (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)