виборний

ВИ́БОРНИЙ¹, а, е.

1. Який призначається, обирається голосуванням на яку-небудь посаду або для виконання певних обов'язків.

Виборним органам треба бути вимогливішими, суворішими до свого апарату (з публіц. літ.);

Православ'я існує переважно у вигляді автокефальних церков, очолюваних виборними архієпископами (із журн.);

// Заміщуваний виборами, а не призначенням.

– Гнат – голова сільради – виборна одиниця (Григорій Тютюнник);

Виборна особа;

Виборна посада.

2. у знач. ім. ви́борний, ного, ч. Особа, обрана голосуванням для виконання певних обов'язків.

Більш як десять громад з ближчої й дальшої околиці прислали до Тухлі своїх виборних на громадську раду (І. Франко);

Виборні такими орлиними очима дивилися на світ, давали кожному свою досвідчену раду (К. Гордієнко);

// іст. Помічник старости.

[Наталка:] Не рівняйте мене, пане виборний, з городянками: я не вередую і не перебираю женихами (І. Котляревський).

3. у знач. ім. ви́борні, них, перев. мн., іст., розм. Те саме, що Ви́борні козаки́ (див. коза́к).

І виборних, і підпомощних [підпомічників], І простих, і старших вельможних, Хто ні попавсь, того і товк (І. Котляревський);

В Глухові зібралася на раду старшина, а також виборні від полків (Ю. Мушкетик).

ВИ́БО́РНИЙ², ви́бо́рна, ви́бо́рне, рідко.

Добірний, дібраний за якою-небудь ознакою.

– Моє пиво з пахощами... І пахощі в мене не абиякі, а з виборних найвиборніші (Марко Вовчок);

[Річард:] У тих палацах, немов заморські квіти, процвітають таланти виборні (Леся Українка);

Зашуміло гроно Гостей виборних (М. Рильський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me