вибійник
ВИБІ́ЙНИК, а, ч.
1. Шахтар, що працює у вибої, відбиваючи від пласта кам'яне вугілля, руду і т. ін.
Шпаркий піт заливав йому очі, а вибійники, зціпивши зуби, ще скаженіше кидалися на вугілля (П. Панч);
Від навального наступу бригади вибійників стіна забою, зранена жалом списа, крок за кроком відступала в глиб земних надр (С. Чорнобривець).
2. Той, хто виготовляє вибійку (у 1 знач.).
Малюнок хустини створює художник, на тканину переносить вибійник (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)