вигадник
ВИГА́ДНИК, а, ч.
1. Той, хто легко вигадує, видумує що-небудь; людина з живою уявою.
Вигадник і поет, Він записався був одважно у приблуди І, золоті якісь шукавши береги, Чотири роки жив у темряві тайги (М. Рильський);
Особливо смішив усіх Онопрій Перегуда – парубок неймовірної сили, сміливої вдачі, чорнявий, з грайливими очима, жартун і вигадник (А. Іщук).
2. Той, хто вигадує що-небудь неправдиве, брехливе, таке, що не відповідає дійсності.
– А ви й повірили. Микита такий вигадник, як ота баба Килина .. Тільки й зна, що бреше (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)