вигадник
ВИГА́ДНИК, а, ч.
1. Той, хто легко вигадує, видумує що-небудь; людина з живою уявою.
Вигадник і поет, Він записався був одважно у приблуди І, золоті якісь шукавши береги, Чотири роки жив у темряві тайги (М. Рильський);
Особливо смішив усіх Онопрій Перегуда – парубок неймовірної сили, сміливої вдачі, чорнявий, з грайливими очима, жартун і вигадник (А. Іщук).
2. Той, хто вигадує що-небудь неправдиве, брехливе, таке, що не відповідає дійсності.
– А ви й повірили. Микита такий вигадник, як ота баба Килина .. Тільки й зна, що бреше (П. Панч).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- вигадник — вига́дник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- вигадник — Вигадько, фантазер; витівник, штукар. Словник синонімів Караванського
- вигадник — -а, ч. 1》 Той, хто легко вигадує, видумує, людина з живою уявою. 2》 Той, хто вигадує що-небудь брехливе, таке, що не відповідає дійсності. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вигадник — див. веселий; дотепний; жартівник Словник синонімів Вусика
- вигадник — ВИГА́ДНИК (той, хто легко вигадує, видумує, людина з живою уявою), ФАНТАЗЕ́Р, ВИГА́ДЬКО розм. Вжахнуло вчительку те, що сталося з ним, вчорашнім жартуном, вигадником (О. Гончар); — Він великий фантазер і мрійник. Словник синонімів української мови
- вигадник — Вига́дник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- вигадник — ВИГА́ДНИК, а, ч. 1. Той, хто легко вигадує, видумує, людина з живою уявою. Вигадник і поет, Він записався був одважно у приблуди І, золоті якісь шукавши береги, Чотири роки жив у темряві тайги (Рильський, II, 1946, 172)... Словник української мови в 11 томах