1. Словник української мови в 11 томах

вигадник

ВИГА́ДНИК, а, ч.

1. Той, хто легко вигадує, видумує, людина з живою уявою.

Вигадник і поет, Він записався був одважно у приблуди І, золоті якісь шукавши береги, Чотири роки жив у темряві тайги (Рильський, II, 1946, 172);

Особливо смішив усіх Онопрій Перегуда — парубок неймовірної сили, сміливої вдачі, чорнявий, з грайливими очима, жартун і вигадник (Іщук, Вербівчани, 1961, 23).

2. Той, хто вигадує що-небудь брехливе, таке, що не відповідає дійсності.

— А ви й повірили. Микита такий вигадник, як ота баба Килина.. Тільки й зна, що бреше (Панч, Гарні хлопці, 1959, 32).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вигадник — вига́дник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. вигадник — Вигадько, фантазер; витівник, штукар. Словник синонімів Караванського
  3. вигадник — -а, ч. 1》 Той, хто легко вигадує, видумує, людина з живою уявою. 2》 Той, хто вигадує що-небудь брехливе, таке, що не відповідає дійсності. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. вигадник — ВИГА́ДНИК, а, ч. 1. Той, хто легко вигадує, видумує що-небудь; людина з живою уявою. Вигадник і поет, Він записався був одважно у приблуди І, золоті якісь шукавши береги, Чотири роки жив у темряві тайги (М. Словник української мови у 20 томах
  5. вигадник — див. веселий; дотепний; жартівник Словник синонімів Вусика
  6. вигадник — ВИГА́ДНИК (той, хто легко вигадує, видумує, людина з живою уявою), ФАНТАЗЕ́Р, ВИГА́ДЬКО розм. Вжахнуло вчительку те, що сталося з ним, вчорашнім жартуном, вигадником (О. Гончар); — Він великий фантазер і мрійник. Словник синонімів української мови
  7. вигадник — Вига́дник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)