вигукувати
ВИГУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ГУКНУТИ, ну, неш, док., що і без прям. дод.
Голосно викрикувати слово, фразу, видавати звук, що передає певне почуття, емоцію.
Громада не розходилась цілий день: вигукувала та викрикувала аж до самого вечора... (Панас Мирний);
Вночі він спав тривожно, щось вигукував, стогнав (І. Микитенко);
– Як його звуть? – Крутоноженко, ваше високоблагородіє! – поспішно вигукнув прикажчик (В. Винниченко);
Микола з своїми товаришами прибіг у порт і від здивування тільки вигукнув: – Ого! (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)