вигукувати
ВИГУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ГУКНУТИ, ну, неш, док., перех. і неперех. Голосно викрикувати слово, фразу, видавати звук, що передає певне почуття.
Громада не розходилась цілий день: вигукувала та викрикувала аж до самого вечора… (Мирний, II, 1954, 197);
Вночі він спав тривожно, щось вигукував, стогнав (Мик., II, 1957, 184);
Галя вигукнула: — Мамо! Ярмарок, ярмарок! О, ходім, мамочко, ой, ходім, сердечко, хутчій у ярмарок! (Вовчок, І, 1955, 303);
Микола з своїми товаришами прибіг у порт і від здивування тільки вигукнув: — Ого! (Панч, II, 1956, 527).
Словник української мови (СУМ-11)