вигул
ВИ́ГУЛ, у, ч., с. г.
1. Обнесене огорожею місце під відкритим небом, призначене для перебування худоби, птиці.
Через село протікає невелика річка, а на її берегах є дуже добрі вигули для гусей (Колг. Укр., 2, 1959, 36).
2. Дія і стан за знач. вигу́люватися 1.
Навесні поставили на вигул і відгодівлю 228 бичків і вибракування телиць (Колг. Укр., 11, 1961, 25).
Словник української мови (СУМ-11)