вигулювати
ВИГУ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ГУЛЯТИ, яю, яєш, док.
1. розм. Гуляти протягом певного часу.
Мати суворо вимовляла дочці: ходить як п'яна, впору не з'їсть, не поспить, як поведе бригаду, коли вигулюватиме ночі? (К. Гордієнко);
Тепер вони [хлопчики] цілий день вибігають та вигуляють по улицях... (Панас Мирний).
2. тільки недок., розм. Вільно, без обмежень ходити, бігати.
Йдуть [стрільці] туди, де є лисиці, Де вигулюють зайці (С. Олійник).
3. кого, що. Виводити на прогулянку (про тварин).
Колиса іноді дає Жданові вигуляти жеребця, промчати охляп аж за село, до Вовчої могили (Ю. Мушкетик);
Міська рада закликає львів'ян дотримуватись правил утримання тварин у місті й не вигулювати собак поблизу дитячих майданчиків (з газ.).
4. перен. Бути незасіяним, пустувати (про ґрунт, поле і т. ін.).
– Там і для нас десь вигулює ґрунт, – захмелілими очима подивився [Мар'ян] поверх панської землі, начеб за нею мав побачити і свій наділ у Сибіру (М. Стельмах);
В артілі було чимало землі, яка споконвіку вигулювала. Це яри, балки, так звані непридатні землі (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)