вигулювати
ВИГУ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ГУЛЯТИ, яю, яєш, док., розм.
1. Гуляти протягом певного часу.
Мавра суворо вичитувала дочці: ходить як п’яна, впору не з’їсть, не поспить, як поведе бригаду, коли вигулюватиме ночі? (Горд., Дівчина.., 1954, 46);
Тепер вони [хлопчики] цілий день вибігають та вигуляють по улицях… (Мирний, IV, 1955, 90);
// Багато гуляти.
Мати возькається з хворим, а я собі вигулюю… (Мирний, III, 1954, 162).
2. тільки недок. Вільно, без обмежень ходити, бігати.
Йдуть [стрільці] туди, де є лисиці, Де вигулюють зайці (С. Ол., Вибр., 1959, 79).
3. перен. Бути незасіяною, пустувати (про землю).
— Там і для нас десь вигулює грунт, — захмелілими очима подивився [Мар’ян] поверх панської землі, начеб за нею мав побачити і свій наділ у Сибіру (Стельмах, І, 1962, 28);
В артілі було чимало землі, яка споконвіку вигулювала. Це яри, балки, так звані непридатні землі (Рад. Укр., 22.XI 1961, 2).
Словник української мови (СУМ-11)